Торійська порода

Історія породи

Торійский кінь універсальна порода упряжних коней. Порода виведена в Естонії. Затверджена в якості самостійної в березні 1950р. Основне племінне ядро породи створено на конезаводі "Торі", організованому в 1855 р в 26 км від м.Пярну.

В Естонії здавна розводиться дрібна аборигенна естонська порода коней, яка прекрасно пристосована до місцевих умов, що володіє чудовою витривалістю, швидким аллюром і не вимоглива до утримання.

Однак внаслідок свого малого зросту і ваги вона не задовольняла потреби в середній і важкій сільськогосподарській конноті, що висунуло задачу створити більшу породу коней, з більшою вантажопідйомністю, пристосованих до місцевих умов.

При виведенні породи проводили складні схрещування. Місцевих кобил спочатку покращували фінською, арабською, чистокровною верховою, орловською рисистою і деякими іншими породами. Потім тварин місцевого походження схрещували з жеребцями норфольских і пост-бретонських запряжних порід, які зробили найбільший вплив на корисні якості торійских коней.

Родоначальником породи вважають рудого жеребця Хетмана, 1886 року народження. У 1910 р на Всеросійській виставці коней в Москві нащадкам Хетмана була присуджена золота медаль.

Торійський кінь має добрий норов, легко піддається заїздкам. Він відрізняється великою витривалістю і вантажопідйомністю в поєднанні з поступливим характером, невибагливістю і здатністю до гарного засвоєнню корму. Коні стали популярні в Естонії, Латвії, Литві, Білорусії і отримали тут високу оцінку як сільськогосподарські і племінні.

В даний час торійську породу вдосконалюють в напрямку полегшення і отримання коней верхового (спортивного) і прогулянкового типу. Для цього їх схрещують з жеребцями верхових порід (переважно з ганноверськими і тракененськими).

Як покращувачі, коні торійськой породи використовуються в господарствах північно-західних областей Росії та Західної України.

Особливості екстер'єру породи

Торійських коней відрізняє гармонійна статура. Коні мають короткі ноги, довгий округлий корпус з широкими, округлими, глибокими грудьми. У них сухі кінцівки і відмінно розвинена мускулатура корпусу, особливо в області передпліччя. Круп широкий і довгий. Коні мають пропорційну голову з широким чолом, широким переніссям, великими ніздрями і широким міжщелепним простором; шия у них мускулиста, недовга, зазвичай дорівнює довжині голови. Холка м'ясиста, низька, широка. Середня висота в холці 154 см.

Більше половини коней торійськой породи рудої масті часто з білими мітками, що робить їх дуже ошатними, близько третини - гнідих, зустрічаються також вороні і чалі.

Застосування та досягнення

Коні торійськой породи використовуються на сільськогосподарських роботах і в кінному спорті, переважно в змаганнях з подолання перешкод.

У випробуваннях на максимальну вантажопідйомність торійські коні показали чудові результати. Жеребець-рекордист Харт провіз вантаж в 8349 кг. Співвідношення між його живою вагою і вантажем складало 1:14,8. Жеребець Халіс провіз вантаж в 10640 кг; в цьому випадку співвідношення становило 1:15,4.

В упряжі у звичайному возі по грунтовій дорозі з двома сідоками торійські коні проходили в середньому 15,71 км на годину. Працездатність і витривалість торійських коней отримали високу оцінку не тільки на спеціальних випробуваннях, але і в роботі з сільськогосподарським знаряддям і під час перевезення господарських вантажів.

Рекордисткою породи вважається кобила Херга, 1982 р.н., що пробігла дистанцію 2 км у візку з вантажем 1500 кг за 4 хв 24 с. Кращий час при доставці вантажу кроком показав десятирічний жеребець Уніон. Візок з вантажем в 4,5 т на відстань 2 км він провіз за 13 хв 20,5 с.